На виконання Указу Президента України «Про відзначення 25-ї річниці незалежності України» від 03 грудня 2015 року № 675, листа Міністерства освіти і науки України від 20 липня 2016 року № 1/9-385 «Про проведення 1 вересня 2016 року Першого уроку» Перший урок у 2016/17 навчальному році буде присвячений відзначенню 25-ї річниці незалежності України.
Головна мета Першого уроку – поглиблення знань учнів із історії України та процесів державотворення, боротьби за здобуття Україною статусу незалежної, суверенної, демократичної держави; усвідомлення важливості та цінності ідеї власної державності; засвідчення поваги до подвигу борців за свободу, незалежність і територіальну цілісність, єднання суспільства у справі розбудови України як високорозвиненої європейської держави.
Завдання, які мають бути реалізованими в процесі Першого уроку і в подальшій виховній діяльності:
- поглиблення знань учнів про ключові події українського державотворення;
- ознайомлення учнів із видатними постатями громадсько-політичного, військового, культурно-мистецького середовища, які зробили вагомий внесок у розвиток українського державотворення та популяризацію національної ідеї;
- сприяння усвідомленню школярами спільних цінностей української нації: державного суверенітету, незалежності, територіальної цілісності й демократичних засад державного устрою;
- активізація пізнавального інтересу учнів до історико-культурної спадщини країни;
- виховання поваги до державних символів, шанобливого ставлення до традицій українців та представників інших національностей, які населяють країну;
- формування активної життєвої позиції школярів, їх громадянського самовизначення, прагнення до самореалізації в Україні;
- розвиток умінь і навичок, що мають стати фундаментом формування громадянської, історичної та національної свідомості школярів;
- формування і розвиток мотивації, спрямованої на підготовку до захисту своєї Батьківщини і служби у Збройних силах України.
Ефективність проведення Першого уроку залежить від обізнаності самого вчителя з історією і традиціями власної країни, а також усвідомлення ним уроків українського державотворення.
Крім того, на етапі підготовки до Першого уроку вчителю необхідно опрацювати основні нормативно-правові документи, що стосуються відзначення пам’ятних дат історії України; наукові розвідки, довідкові матеріали, що висвітлюють низку історичних подій, їх роль для українського державотворення та засвідчують тривалий і непростий шлях України до незалежності, цінність ідеї власної державності.
Для якісного забезпечення Першого уроку рекомендуємо використовувати державну символіку України – Прапор, Герб, Гімн; ілюстрації та фотознімки відомих куточків України, Європи, Запорізької області; ілюстрації краєвидів Бердянщини – рідного краю; елементи народної символіки; Інтернет-ресурси.
Зважаючи на актуальність ролі сім’ї у вихованні патріотизму та її взаємодії з навчальним закладом, радимо залучити до проведення Першого уроку представників батьківської громадськості.
Перший урок для учнів початкової школи Міністерство освіти і науки України пропонує провести на тему «Це – наше і це – твоє».
Матеріали до Першого уроку для учнів початкової школи, а саме – мультфільми, розроблено анімаційним розважально-пізнавальним телеканалом для сімей з дітьми дошкільного та шкільного віку «ПлюсПлюс» (http://plus-plus.tv/dyvys/programy/multserial/ce-nashe-i-ce-tvoye-ochima-ditey-651302.html).
Мультсеріал «Це – наше і це – твоє» у легкій, яскравій і дотепній формі розповідає юним глядачам про здобутки і досягнення, якими пишається вся країна і якими вони можуть також пишатися. За його мотивами створено велику інтерактивну книгу «Це – наше і це – твоє. Моя перша книжка про Україну» ( http://plus-plus.tv/skarbnychka/kniganashetvoe ).
Після перегляду учнями мультфільмів із серії «Це – наше і це – твоє!» під час Першого уроку вчитель може запропонувати дітям поміркувати над тим, чим можна пишатися у своєму рідному краї, про що варто розповісти всій Україні, та разом з батьками, дідусями та бабусями скласти про це коротеньку розповідь.
Основний зміст Першого уроку має бути спрямований на виховання поваги та любові до Батьківщини.
У ході уроку рекомендуємо в цікавій формі розповісти про важливі історичні події та видатних державних діячів. Дітлахи мають засвоїти і розуміти такі поняття, як «Батьківщина» і «батьківщина», «патріот», навчитись висловлювати почуття гордості за свою Батьківщину, обґрунтовувати бажання стати на її захист, розширити знання про державні символи України – Герб, Прапор, Гімн. А також усвідомити свою приналежність до українського суспільства у грі «Я вважаю себе українцем, якщо я …». Під час уроку для учнів початкової школи рекомендуємо надати перевагу ігровим формам роботи, діалогічному спілкуванню, екскурсіям до історичних та краєзнавчих музеїв.
Учитель обирає форму проведення самостійно, враховуючи можливості навчального закладу та індивідуальні особливості учнів класу.
Уроки бажано проводити з музичним супроводом, відповідним оформленням приміщення з використанням національної символіки. Учителю варто звернути увагу на додаткове святкове оформлення класної кімнати, залучати до роботи учнів, батьків.
У підсумку Першого уроку варто підкреслити, що кожен учень може зробити свій внесок у становлення нашої держави. Наполегливо вчитися, бути патріотом – це посильний дарунок рідній країні.
Інститут проблем виховання НАПН України розробив методичні матеріали на допомогу вчителям.Так, 1 вересня вчителям молодшої школи запропоновано провести перший урок під назвою «Хай в серці кожної дитини живе любов до України». Запропоновані додатки до уроку можуть бути творчо використані вчителями 1 – 4 класів відповідно до рівня підготовленості і вікових особливостей учнів.
Важливо при проведенні Першого уроку уникнути формалізму й заорганізованості, забарвити перший день нового навчального року святковістю, урочистістю, добрим настроєм, емоційністю, оптимізмом.
Нехай 2016/17 навчальний рік буде мирним і щасливим, багатим на нові ідеї та звершення. Від щирого серця бажаємо вам добробуту, злагоди і творчої наснаги.
Методист КУ “РМК” Бородкіна О.М.
ДОДАТКИ ДО ПЕРШОГО УРОКУ
для учнів початкової школи
Матеріали для бесід із учнями
Методика незакінчених речень.
1.Для мене Батьківщина – це...
2.Моя Батьківщина – це...
3.У ставленні до батьків я маю...
4.У ставленні до Батьківщини я маю...
5.Я маю право...
6.Моїми обов’язками є...
7.Громадянин України – це той, хто...
8.Бути патріотом означає...
9.Я люблю свою рідну землю, тому що...
10.Любити свій рідний край означає...
11.Я можу зробити для моєї Батьківщини, малої Батьківщини, рідного краю...
Проблемні запитання для дискусії:
1.Чи згодні ви з висловами:
- „Без верби й калини нема України”? Чому так говорять?
- В Україні живуть тільки українці? Хто саме?
2.Поясність прислів’я:
- За рідний край і життя віддай? Чому?
3.Чи задумувалися ви над тим, що людина, зриваючи гарну квітку, робить біднішим свій рідний край?
Творчі завдання для учнів:
1.Складіть казку про свій рід (родину, сім’ю).
2.Складіть казку про Україну (або свій рідний край).
3.Намалюйте малюнок на тему:
„Ти у мене єдина, Україно”,
„Ми всі єдина сім’я” (про традиції різних народів),
„Як тебе не любити, мій рідний краю!”,
„Які ми, українці?” (які риси характеру притаманні нам).
4.Напишіть міні-твір на тему:
„Моя Україна”,
„З історії мого рідного краю”,
„Мій рід (родовід)”,
„Козацькому роду нема переводу”,
„Найвідоміші українці”,
„Я і моя улюблена казка”,
„Моє рідне місто (село)”,
„Я і моя улюблена народна пісня”,
„Я горджусь тобою, Україно!”,
„Я і культура мого народу”,
„Україна через 20 років”.
Бесіди:
«Моя рідна Україна»
«Наша вітчизна - Україна»
«Борімося – поборемо»
«Волю не дають, а здобувають»
«Український народе – з колін»
«Створи себе і державу»
«В Україні наша доля, життя і майбутнє»
«Ми ті, що гідні процвітання»
Заочні подорожі:
«Україно ти моя прекрасна»
«Збережемо пам'ять про подвиг українців»
«Служіння заради миру України»ДОДАТКИ ДО ПЕРШОГО УРОКУ
для учнів початкової школи
Матеріали для бесід із учнями
Методика незакінчених речень.
Для мене Батьківщина – це...
Моя Батьківщина – це...
У ставленні до батьків я маю...
У ставленні до Батьківщини я маю...
Я маю право...
Моїми обов’язками є...
Громадянин України – це той, хто...
Бути патріотом означає...
Я люблю свою рідну землю, тому що...
Любити свій рідний край означає...
Я можу зробити для моєї Батьківщини, малої Батьківщини, рідного краю...
Проблемні запитання для дискусії:
Чи згодні ви з висловами:
- „Без верби й калини нема України”? Чому так говорять?
- В Україні живуть тільки українці? Хто саме?
Поясність прислів’я:
- За рідний край і життя віддай? Чому?
Чи задумувалися ви над тим, що людина, зриваючи гарну квітку, робить біднішим свій рідний край?
Творчі завдання для учнів:
Складіть казку про свій рід (родину, сім’ю).
Складіть казку про Україну (або свій рідний край).
Намалюйте малюнок на тему:
„Ти у мене єдина, Україно”,
„Ми всі єдина сім’я” (про традиції різних народів),
„Як тебе не любити, мій рідний краю!”,
„Які ми, українці?” (які риси характеру притаманні нам).
Напишіть міні-твір на тему:
„Моя Україна”,
„З історії мого рідного краю”,
„Мій рід (родовід)”,
„Козацькому роду нема переводу”,
„Найвідоміші українці”,
„Я і моя улюблена казка”,
„Моє рідне місто (село)”,
„Я і моя улюблена народна пісня”,
„Я горджусь тобою, Україно!”,
„Я і культура мого народу”,
„Україна через 20 років”.
Бесіди:
«Моя рідна Україна»
«Наша вітчизна - Україна»
«Борімося – поборемо»
«Волю не дають, а здобувають»
«Український народе – з колін»
«Створи себе і державу»
«В Україні наша доля, життя і майбутнє»
«Ми ті, що гідні процвітання»
Заочні подорожі:
«Україно ти моя прекрасна»
«Збережемо пам'ять про подвиг українців»
«Служіння заради миру України»
«Зростаємо громадянами-патріотами землі, що Україною зветься»
«Що значить бути патріотом України»
«Зростаємо громадянами-патріотами землі, що Україною зветься»
«Що значить бути патріотом України»
Оповідання для читання і обговорення
В. О. Сухомлинський
НЕЗНИЩЕННИЙ КАМІНЬ
Це було на Поліссі, на півночі України, в тяжкі роки фашистської окупації.
Серед дрімучих лісів, над тихим озером стояло старовинне українське село Маківка. Коли окупанти підходили до села, багато жителів пішло в партизани, а хто залишився, допомагали партизанам.
Вирішили фашисти знищити село, спалити всіх жителів. Та про цей страшний намір люди провідали зарані. Вночі вони всі до одного пішли в ліс, забравши з собою домашні нажитки, корів, птицю.
Вступив уранці каральний загін у село, а в ньому нікого немає.
Фашисти спалили все, що могло горіти, - хати, повітки, дерева. Позасипали криниці, золу висипали в озеро. Нічого не зосталося від села, крім великого білого каменя, що з давніх, незапам’ятних часів лежав посеред села. З покоління в покоління передавалася легенда, що камінь цей сягає в грузьку глибину, куди не може дістатися ніхто.
Фашисти заклали під камінь вибухівку й висадили його в повітря. Уранці вони прийшли й не повірили своїм очам: камінь лежав, мовби його й не чіпали.
Розлютовані фашисти знову підірвали камінь. А наступного ранку він знову білів посеред розритої землі, мовби до нього ніхто й не торкався.
Розлютовані гітлерівці знову підірвали камінь. І знову на ранок він вийшов із-під землі.
– Це прокляте місце, - сказав фашистський офіцер. Через кілька місяців наші війська прогнали фашистів. На пустир, де колись було старовинне село Маківка, повернулися з лісу старенькі, жінки й діти. Повернулись і партизани. Вони підійшли до білого каменя й низько вклонилися йому.
– Так і наша Україна незнищенна, як цей камінь, - сказав найстаріший житель села, столітній дід Архип. – Цей незнищенний камінь – непогасна любов наша до рідної землі.
Запитання для обговорення:
– Чому саме так назвав В.Сухомлинський своє оповідання?
– Чому воно нас навчає?
– З чим порівняв Україну столітній дід Архип? Як ти гадаєш чому? Які почуття викликало у тебе це оповідання? Чому?
– Який образ постає в твоїй уяві, коли ти промовляєш назву своєї держави? З чим би ти її порівняв і чому?
ДІДУСЕВА ЗАПОВІДЬ
Я навчаюсь у четвертому класі. На почесному місці в нас портрет мого дідуся Павла. Під портретом напис: „Він віддав своє життя за Батьківщину”.
Із розповідей мами, бабусі я знаю, що дідусь мій був розвідник. Він поліг смертю героя далеко на Заході, в Карпатських горах.
Наближався день пам’яті мого дідуся. Щороку в цей день бабуся приносить до дідусевого портрета букет квітів. А цієї весни і я виплекав білі квіточки абрикоси й поніс їх раненько в школу. У школі ще нікого не було. Я поставив квіти біля портрета. Сів за парту. Коли це бачу: дідусь усміхнувся.
Дідусю, - попросив я, - скажіть, будь ласка, ким мені бути? Мені й льотчиком хочеться стати, й агрономом, і лікарем. Ким мені бути?
Будь патріотом, - почув я голос дідуся. – Це найголовніше.
Запитання для обговорення:
– Чи згоден ти із відЗапитання для обговорення:
– Чи згоден ти із відповіддю онукові?
– Як треба ставитись до своєї Батьківщини? Чому?
– Яку заповідь залишив тобі твій дідусь, прадідусь (бабуся або прабабуся)? Чому вони тебе навчають чи навчали?
– Чи гордяться твої рідні тим, що вони є українцями? Чому?
– З яким почуттям ти хотів би носити це горде звання – українка (українець)? Чому? Чим ти можеш пишатись як українець (українка)?
повіддю онукові?
– Як треба ставитись до своєї Батьківщини? Чому?
– Яку заповідь залишив тобі твій дідусь, прадідусь (бабуся або прабабуся)? Чому вони тебе навчають чи навчали?
– Чи гордяться твої рідні тим, що вони є українцями? Чому?
– З яким почуттям ти хотів би носити це горде звання – українка (українець)? Чому? Чим ти можеш пишатись як українець (українка)?
Рефлексія:
Поміркуй і продовж речення: «Бути українцем для мене – це означає…»
М.С. Вінграновський
НАШ БАТЬКО
Оце він і є. Нашому батькові, як мені здається, ще немає вісімдесяти. Здоров'ям він, слава Богу, нівроку: і зварить сам, і попере, і роботу яку коло хати зробить, і взагалі...
Він уже сам забув, коли базарював на цьому базарі, але сьогодні, як бачите, приїхав і тиняється від машин до возів, від возів до лавки і так далі. Очевидно, батько вибрався зі своїм інтересом: побачити, що люди продають, по яких цінах, послухати, про що говорять, яка городська мода пішла на харчі та на одежу, або ж і самому купити що…
Візьме чи не візьме? Гляньте, як довго він прицінюється до цих чобіт. Мабуть, візьме, бо по тому, як колупає нігтем підошву — чи добре вичинена — як обмацує голенища, передки, ранти, залазить рукою всередину — чи рубчика якого нема, чи цвях не виліз із підошви, — дістає гроші. Купує. Перев'язує мотузком, перекидає через плече і зараз піде купувати морозиво. Точно: бачите, підходить до лотка... Батька нашого хлібом не годуй, але дай йому морозива або тульки. Він любить морозиво і любить тульку. Купує. Тепер він буде його їсти. Він не буде його їсти, ходячи по базару. Він зараз стане ось під цим деревом, де менше людей, і тут почне. Нехай їсть на здоров'я. Ми зачекаємо, доки він досмакує, обгорточку зімне в кулаці, покладе у кишеню, бо нікуди кинути, потім ще раз подивиться на лоток та й піде собі з чобітьми через плече по базару далі...
Чоботи. Батько знімає з плеча і знову починає, як бачите, їх розглядати, нюхати, обмацувати і знову нюхати: чоботи добрячі і знову ж не дуже такі вже і дорогі. На дві зими стачить. А може, й на три.
Може б, іще морозива з'їсти? Чоботи є, тульки — хоч греблю гати: чого б то я її ще зранку купував та носив, щоб текла? — не треба, встигну з козами на торг.
Заждіть, батько щось помітив. Що ж це він помітив? Ага, за тим оно возом іде корова на продаж: і роги, і вим'я, і нога під нею, як під доброю дівкою.... Гляньте, як батько назирці дибає за цією коровою.
Наш батько — пастух. Скільки він себе пам'ятає, і скільки ми його пам'ятаємо — наш батько пасе череду. Пасе колгоспних і людських корів, живе в достатку, телевізора має, має пасіку, сад, криницю викопав біля хати, щоб під гору воду не носить. Про нашу хату вам розкаже мій менший брат, бо мені нашої хати не видно, а братові видно, бо цей наш менший брат живе при нашій хаті.
Ось уже наш батько веде сименталку по дорозі від райцентру в наше село додому, оберемок сіна під рукою. Навіщо вона йому? Молоко і сметана, масло і сир у погребі годами у нього глевіють. Але — купив. Купив та й купив, може, йому веселіше буде, бо як не є, а худобина в хліві біля ясел зимою дихає парко, як двері відчиниш — то все-таки клопіт. А клопіт — діло велике.
Оце бачите братську могилу? Біля цієї могили батько пустить корову попасом, а сам сяде і закурить. Так воно і є. Корова пасеться, наш батько курить, вітер, сонце, а в цій братській могилі лежу я, його старший син. Я лежу в цій могилі, нагороджений посмертно разом зі своїми товаришами. Ми бились, як нам здається, на совість і хоча перемогли уже мертвими, так би мовити, смертю смерть поправши, але справа зараз не в цьому: сонце, вітер, корова пасеться, наш батько курить. Нехай собі курить на здоров'я. Колись малим я любив кришити тютюнові корінці. Але тепер наш батько тютюну не сіє, та й мене давно вже нема.
Тепер, по тому, як батько рушає з коровою далі, уже до села, я передаю слово нашому меншому братові, бо він цю дорогу знає краще за мене, бо вона, ця дорога, і село, і хата, так би мовити, це вже його володіння.
...Ця дорога колись була стежкою. Вона була стежкою, і я ходив по споришу у райцентр до школи сім кілометрів десять літ. Тепер тут дорога. По цій дорозі, як бачите, веде наш батько корову, а наша хата крайня від села, оце вона і є. Фундамент і стіни уже старі, бо хату ставив ще наш дід. Всі часи вона була під соломою, а недавно, років зо три тому, батько вкрив її шифером.
Зараз батько прив'яже корову до береста на причілку хати. Потім витягне з криниці відро води, нап'ється і дасть напитися корові. Так і є: бачите, батько прив'язує корову до береста.
Берест — це я, його середній син. В одному з боїв я впав на міну і виріс оце коло нашої хати берестом. Батько не знає, що цей берест — це я, його середній син. Мені й самому дивно, чого це раптом я став берестом і чому саме берестом, а не іншою деревиною. Убило мене на Одері, і було б не так обидно, якби хто-небудь бачив, як мене вбило. Бо навіть батько до сих пір думає, що я живий, що, може, я десь є і не хочу до нього признаватися, — от що мені обидно! Сказати батькові, що я — це я, берест, я вже не можу, бо листя моє не говорить по-людському, з вітром хіба чи дощем — то інше діло.
А чоботи батько купив справді добрячі. Оце заносить він їх у хату. Відкриває скриню, обмотує чоботи газетами і кладе до осені. В цій скрині на дні лежать наші фотокартки. Батько не чіпляє наші фотокартки на стіну, щоб не відцвітали під сонцем та щоб мухи не гидили їх.
Батько виходить з хати, дає собаці і курям їсти, бере косу, вкосює трави, підкидає на ніч корові, сонце заходить. Спати батько лягає рано, бо рано треба вставати. Це ліжко, яке він поставив піді мною і на якому він спить, — це ще наше хлоп'яче ліжко.
Ніч. Батько спить. Лежить і глибоко дихає прив'язана до мене корова.
З тієї миті, як я став берестом, я почуваю себе прекрасно. Земля піді мною така, що коріння у ній аж співає, — така ця земля благодатна. Повітря як мед. Єдине, що заважає мені, — це безсоння. Відколи я таким став, я не можу заснути. Завжди в моєму листі вітер якийсь ночує, взимку то сніг, то мороз — гніздечко тремтить на мені одиноке, весною бруньки і листя росте, аж гуде, потім цвіту, опадаю, і знову усе спочатку. Птахи люблять мене. Гілками і листям видався я нівроку, і то найкраща для мене пора, коли на мені у гнізді яка птаха сидить на яєчках, а потім уже й пташенята почнуть щебетати, та літати, та комах добувати, та мене молодого прославляти.
Скоро зійде сонце. Батько вже вмився. Доїть корову.
А-ось він уже й в колгоспі. Доярки зливають молоко у бідони, батько вітається, настрій у нього чудовий — корову, чоботи купив, тульку дівчатам роздає — хто хоче. В кишені батькового плаща транзистор музику грає, а як селом буде череду гнати — транзистор заграє гімн, потім розкаже, що на світі робиться. Вижене батько череду якраз за село — транзистор зробить фіззарядку.
Так воно і є. Тепер, коли мені вже батька за селом не видно, то вам про нього розкаже наш останній, найменший брат.
Мене нема. Тобто оце поле, на якому наш батько випасає череду, це я і є. Мій літак вибухнув у повітрі, і я осипався на землю вже попелом, так що ні могили у мене нема, нічого. Ходять по мені оце зараз корівки, травичку пасуть, а наш батько сідає на камені і починає снідати. Сніданок у нього як сніданок: тулька, картопля в шкаралупі, цибулина, пляшка води, заткнута качаном, та півбуханки житнього хліба. Батько любить житній хліб. Для цього він навіть і сіє біля хати персональне жито, бо колгосп жита не сіє...
Наді мною, якраз саме над цим моїм вибалком, пролягає міжконтинентальна повітряна траса. Взимку літакового сліду не видно, а зараз видно: білим слідом своїм літак наче прострочує небо, ділить його на дві половини. Отак під цим переполовиненим небом наш батько і пасе свою череду. Іноді припадає, що цей білий літаковий слід переполовинює батькову череду. Іноді ж буває і так, якщо подивитися знизу, то цей реактивний слід пролягає якраз між рогами корови, наче і корову ділить наполовину: половина — сюди, половина — туди. Але своє я вже відлітав, і в цих полях я став пшеницею, гречкою, кукурудзою, навіть сам вже не знаю чим... Хоча це не зовсім точно: у цих полях лежать цілі покоління нашого народу, і так ми усі родимо, і так ми усі цвітемо...
Запитання для обговорення:
-Від імені кого веде розповідь автор оповідання?
-Кого втратив на війні батько?
-Хто турбується й згадує весь час про старого батька?
-В яких рядках оповідання М.Вінграновський висловив найпотаємніше, його головну думку?
-З якими почуттями батько (і ми разом з ним) згадує своїх загиблих синів? Чому?
Рефлексія:
Поміркуй: Чому так говорять і про кого: «жити у народній пам’яті», «За рідний край життя віддай»?
— Пам'ять про кого з твоїх рідних зберігається у Вашій родині? Чому?
Автор-упорядник: Киричок В.А., канд. пед. наук, с.н.с. лабораторії громадянського та морального виховання Інституту проблем виховання НАПН України
Комментариев нет:
Отправить комментарий